Ірина Ліщинська: «Найскладніше в бігу – одягти кросівки і вийти за двері»

Одна з найбільш титулованих українських бігунів на середні дистанції, призер Олімпійських Ігор-2008 і чемпіонату світу-2007 в бігу на 1500 м, співзасновник Української Федерації «Здоровий спосіб життя» Ірина Ліщинська впевнена - спорт повинен бути в житті кожної людини. Спортсменка, яка тепер і сама тренує любителів, зізналася, були часи, коли і їй зовсім не хотілося бігати. Але саме біг, яким вона займається вже без малого 30 років допоміг їй в складних життєвих обставинах і навчив знаходити нове задоволення в своєму улюбленому спорті.

- Коли я закінчила зі спортом, то мені зовсім не хотілося думати про біг. Я так наїлася ним на всіх тренуваннях і змаганнях, що у мене не було ніякого бажання бігати. Звичайно, різко спорт я не кидала, мені хотілося підтримувати рухову активність, тому що я знала, що після стількох років професійної кар'єри не можна різко закінчувати. Потім я пішла в декрет, народила дитину і якось само вийшло відпочити. А потім я стала займатися адміністративною діяльністю, як організатор Юнацького чемпіонату світу з легкої атлетики, який у 2013 році проходив в Донецьку, і мені доводилося довгий час сидіти в офісі. Я так втомлювалася, що мені захотілося потроху повернутися до бігу. Це було нерегулярно, просто прагнення душі. А потім почалася війна і я опинилася в Києві. Мене запросили провести кілька тренувань для тих, хто готувався до Київського напівмарафону. І настільки я перейнялася цією атмосферою! Це було зародження буму бігового руху. Мені дуже подобалося, що люди самі хочуть бігати, їх потрібно просто направляти. І мені самій стало цікаво знову повернутися до бігу. Я відкрила для себе новий шлях, і дуже рада, що так вийшло.

- Ви колись думали про те, що будете тренувати?
- Тренером бути непросто. Спортсмен завжди сам відповідає за себе на доріжці, в рингу, на полі, а тренер може тільки підказувати, і ніяк не може вплинути на результат змагань. Мій чоловік був моїм тренером, і я знала всю цю тренерську кухню, і я була впевнена, що ніколи тренером не буду. І мені здається, що з професійними спортсменами, я б і сьогодні не змогла б працювати. Але з любителями це щось зовсім інше. Цей зворотний зв'язок від людей дуже важливий, ти розумієш, для чого ти це все взагалі робиш. Коли у людей виходить, у них починають горіти очі і ти все це бачиш, це неймовірне задоволення. Ти багато вкладаєш, пояснюєш, але і вони віддають тобі свою енергію.

- А особисто ви до сих пір отримуєте задоволення від бігу?
- Зараз я можу собі дозволити бігти так, як мені хочеться, а не так, як потрібно за планом тренування. Раніше я займалася в дуже жорсткому режимі, з постійним болем, травмами. Зараз я бігаю для душі, це час побути з собою, просто біг в задоволення. Я не думала, що так буде, але мені бігати дуже подобається.

- Чи є якісь вікові обмеження для бігу? Коли потрібно починати займатися?
- Навіть для маленьких діток можна починати тренування в формі гри в 4-5 років. Але в секцію легкої атлетики беруть з 9 років. Не дарма кажуть, що легка атлетика - королева спорту, тому що вона гармонійно розвиває людину, після легкої атлетики можна взагалі йти в будь-який вид спорту. Багато людей, які приходять в бігові клуби, кажуть, що в школі ненавиділи біг, але їм просто хочеться більше рухатися. А пробігши кілька кілометрів, вони вже відчувають себе зовсім по-іншому, і виявляється, що біг їм подобається. Немає ніяких обмежень. Мені здається, що поки людина може пересуватися на своїх двох, вона може почати займатися бігом. Є маса історій, коли люди і у віці 90 років біжать марафони. Просто потрібно все робити з розумом і поступово, щоб не нашкодити.

- А як побороти свою лінь і все ж почати бігати?
- Так, люди часто говорять, що хочуть почати бігати. Але взимку холодно, навесні якось ніколи, одні свята, влітку занадто жарко, а восени в школу діти пішли, потрібно контролювати. І так і хочуть почати ніколи, як би це парадоксально не звучало. Але людині потрібно зрозуміти, що для неї важливо. Найскладніше - одягти кросівки і вийти за двері. Але я раджу представляти людям, якими вони хочуть бути через 10-15 років. Це зараз, коли ти молодий і енергійний, здається, що так буде завжди, але потім все одно з'являються хвороби. Хтось витрачє гроші на те, щоб купити одяг і взуття для тренування, а хтось несе їх в аптеку. Тому, чим раніше люди приймають рішення, що потрібно вкладати в себе, в своє здоров'я, то тим пізніше їм доводиться звертатися до лікарів. Активний спосіб життя багато що вирішує в житті. Нічого не може змусити людину займатися, поки вона сам не захоче змінюватися. Життя одне, і треба проживати його сьогодні!

- Ви стали одним із співзасновників Української федерації «ЗОЖ». У чому бачите її завдання, і як вважаєте, чи готові українці в нинішній складній ситуації присвячувати себе заняттям спортом?
- Як не парадоксально, але саме в моменти криз люди хочуть перерозподілити свою енергію, щоб не впадати в депресію. І саме тоді у людей виникає потреба займатися спортом. І зараз, насправді, на спорт є попит, і клубів досить багато. Але людям потрібно пропонувати вибір, щоб вони розуміли, де можна бігати, де плавати, а де їздити на велосипеді. Потрібна інформація. І звичайно, потрібна інформація про тренерів. Тому що дуже часто людина, яка пробігла кілька забігів, вже вважає, що вона може тренувати. Але насправді, щоб вчити людей, потрібно знати дуже багато тонкощів фізіології, психології і т.д. Тому важливо, щоб з аматорами, які хочуть розвиватися і отримувати від спорту задоволення, займалися професіонали. І, звичайно, завдання УФ «ЗСЖ» також направляти увагу на професіоналів, які працюють і готові працювати з любителями, акумулювати всю інформацію і сформувати спортивне співтовариство України.

Коментування заборонено.